Гарні вислови й цитати письменників про Київ для Instagram

Поїздка у столицю вдалася на всі сто: музеї побачені, фото зняті, враження в голові шикуються, як екскурсія в Пирогово. А щоб кадри звучали розумно, знадобляться цитати про столицю — перевірений спосіб прикрасити стрічку й похвалитись культурним рівнем без зайвих слів. Київ у кадрі виглядає ще яскравіше, коли під ним стоїть підпис, який колись придумав хтось у вишиванці з поетичним серцем.

Цитати українських письменників про Київ, які стали поетичними листівками у словах

Письменники бачили в Києві щось значно глибше, а не тільки вулиці, мости й храми. Столиця для них була живим організмом з характером, інтонацією і ледь вловимим ароматом старої книги.

Тут слова вистрілюють натхненням так, як каштани — блиском по червневій бруківці. Хто хоч раз вдихнув київське повітря на Печерську, той залишає там частину абзацу свого роману.

Які поети жили у Києві і як місто вплинуло на їхню творчість

Київ надихав як тиша Лаври, так і гудіння Хрещатика. Місто вміло бути різним — мудрим для філософа, бешкетним для студента і романтичним для поета. У столичних двориках народжувалися образи, що згодом вивчалися в школах. Київ підгодовував музу кожному, хто вмів слухати місто.

Поети, які жили або творили в Києві і які писалицитати про Київ.

Ім’я поета	Період проживання	Що писав про Київ
Ліна Костенко	з 1950-х років	Романтику міста вплітала у вірші
Василь Стус	1963–1972	Київ — як втрачена свобода
Іван Драч	1960–1980-ті	Образ Софії київської як символ віри
Павло Тичина	більшість життя	Ліричне відображення набережної Дніпра
Олександр Олесь	початок XX ст.	Київ як молодість України
Борис Олійник	1950–2000-ті	Соціальні теми крізь призму столиці

Перший літературний опис Києва з’явився ще в «Повісті минулих літ», де місто назване матір’ю руських городів. З того часу кожне покоління авторів залишало у Києві свій словесний слід. І саме тому жодне інше українське місто не зібрало стільки поетичних рядків у свою адресу.

З яких творів можна надихатися цитатами про Київ українською мовою

У Києві література жила не на папері, а на вулицях: у будинку на Банковій мешкало понад десять письменників одночасно, серед них — Павло Тичина, Максим Рильський, Остап Вишня. Цей будинок навіть охрестили «хмарочосом літераторів». Столиця надихала авторів так, що між Софією і Дніпром народжувалися вірші, які досі прикрашають Instagram-стрічки.

Місто з’являється то як свідок історії, то як персонаж, здатний викликати сльози і захоплення одночасно.

«Берестечко» Ліна Костенко — Київ звучить у роздумах героя, як точка духовного магніту;
«Маруся Чурай» Ліна Костенко — образ Києва у світлі народної пісні та гідності;
«Палімпсести» Василь Стус — місто болю, втрати і внутрішньої свободи;
«Собор» Олесь Гончар — столиця як духовна висота і архітектурна душа;
«Київ у тумані» Микола Бажан — поетична сповідь перед містом у змінених часах;
«Третя Рота» Юрій Яновський — Київ як етап долі і водорозділ у характері героя;
«Місто» Валер’ян Підмогильний — психологія мегаполіса очима провінціала;
«Теплі історії до кави» Надійка Гербіш — ліричні згадки міста у затишному жанрі;
«Рекреації» Юрій Андрухович — Київ серед іронії, музики і карнавалу;
«Музей покинутих секретів» Оксана Забужко — столиця як коридор історії і жіночих доль.

Деякі твори містять буквально по кілька речень про Київ, але вони часто влучніші за цілі путівники.

У 1900-х роках у Києві діяло понад 15 літературних салонів, де обговорювались перші чернетки віршів про Поділ і Липки.

Цитати про місто Київ від письменників України для філософських постів

Київ завжди мав свою літературну ауру — не парадну, а справжню, з ароматом друкарської фарби й осіннього каштана. У 1920-х роках на теперішній вулиці Олеся Гончара діяло найбільше в Україні книгарень і друкарень на одному кварталі — вважалося, що там навіть повітря «пахло абзацами».

Володимир Винниченко “Записки Кирпатого Мефістофеля”. Видавництво РМ.

“Сиджу на Володимирській горці! Внизу широко розлився Дніпро, затопивши острови і Слобідку. В далині м’якими сумирними лініями манячать Дніпрові гори. На них біліє церква манастиря, звідси подібна до надмогильного пам’ятника. Ліворуч розлігся галасливий, завзятий, торговельний і брудний Поділ. Сонце — червоне, величезне, запухле. Дерева зашарились соромливо”.

Копіювати

“От заходить сонце за Кадетською рощею, і ще горять хрести Андріївської церкви, Володимирського собору і блискають червоним, металічним одблиском вікна високих кам’яниць на горах. Унизу, в подібних до весело алеях-вулицях, засаджених каштанами, тополями, акаціями ніжна, тепла, наша південна тінь. За палісадниками з розчинених вікон якось особливо, хвилююче, закликаюче чується сміх і музика. Біля дверей бакалійних крамничок, які через щось у Києві люблять підвали, неодмінно щовечора збирається клюб: двірники, поліцаї, покоївки. З дверей крамничок потягає холодком підвалу, политою підлогою, таранею, свіжими овочами.

А на Дніпрі в цей час ледве посуваються вгору до Чорторию човни. З човнів тягнуться до міста нитки пісень. З міста, з Царського саду, їм відповідає музика. Десь дзвонять у церкві. Як гудіння джемеля втискується гудок пароплава. Часто, завзято видзвякує такт трамвай”.

Копіювати

“Натовп, витиснений з воріт Царського саду, розливається ручаями в різні боки. Тут, на вулиці, так само в’ються довкола електричних ліхтарів, як сніжинки, пухнаті метелики. Внизу горить Хрещати. У юрбі то тут, то там наспівують мелодії з щойно прослуханого концерту”.

Копіювати

“Шкварчать, і киплять, і хлюпаються в борти пароплава жовтуваті, милі хвилі Дніпра. Лисі, піскуваті, ріденько зарослі зеленими кущами береги м’яко відсуваються назад. А далекі млини на обрію, немов попи з піднесеними догори благословляючими руками в широких рукавах, плавко сунуться назустріч. І здається, що кущі на березі, сам берег, і далекий обрій з млинами та лісками, побравшися за руки, танцюють круга, врочистий, мовчазний танець”.

Копіювати

Наталя Романович-Ткаченко “Нас кличуть гудки”.

“А тут, у Києві, на Прорізній вулиці, балкон на третьому поверсі: під балконом по камінню тупотять люди — але вийти до них, піти з ними не можна (це не comme il faut самій молодій дівчині ходити вулицями)”.

Копіювати

“Наш подільський гурток буд одною ланкою того довгого ланюга, що звався «Нелегальна організація середньошкільників», а конспіративно в розмовах нашого гуртка, «Оля», того ланцюга, що, звиваючись по цілому місту, охоплював собою і Поділ, і Старий Київ, і околиці, й Печерське з його святинями”.

Копіювати

Наталена Королева “Без коріння. Життєпис сучасниці”.

“Прогулянок по Липках інститутки не любили, бо раз у раз ходили тими самии вулицями. Спочатку проходили попід вікна інститутської канцелярії та помешкання інспектора (…) Потім дорога вела попри державний банк, виставлений не без претензій у венеціанському стилі. Далі, на протилежному боці вулиці, була резденція генерал-губернатора «Юго-Западного края»…”

Копіювати

“Широка Катерининська вулиця з маленькою церковцею св. Олександра переходила у вулицю Олександрівську і була з одного боку, у верхній своїй частині, оточена прекрасними садами та особливо гарна з боку Дніпра. Починалася вулиця з долини Купецьким садом, де влітку грав першорядний симфонічний оркестр, і переходила до Царського саду, що межував із Палацовим, в якому стояв царський палацик на випадок «високого» приїзду «августєйших гостей» до Києва. Закінчувалися ж на горі ці сади чудовим Маріїнським парком, що був гарний не тільким своїм положенням та укладом, а й зразковим порядком”.

Копіювати

“Цього року весна прийшла передчасно. Була буйна й примхлива, як селянська красуня з Півдня. Казали, що це справжня київська весна, бо по двох-трьох весняних зливах зникли враз і сніг, і холод та несподівано зазеленів і зацвів кучерявий Київ”.

Копіювати

У Київських кав’ярнях між книжковими полицями дискутували Хвильовий і Сосюра, а неподалік Рильський щодня проходив до Інституту літератури, де розбирав рукописи майбутніх класиків. Усе місто було як один великий зошит на пружині, де писали думки, які тепер хочеться ставити під фото з видом на Дніпро.

Гарні цитати для Instagram про Київ, натхненні словом і світлом великого міста

Чи бачив Шевченко Київ — бачив, і не раз. У 1846 році Тарас став членом Київської археографічної комісії, жив на Печерську, малював Видубицький монастир і прогулювався Липками ще до того, як там з’явились дипломати.

Його щоденник згадує місто як простір світла, дзвонів і думок. Тому будь-яка цитата про Київ — це, можливо, навіть трохи про Шевченка:

В своїй хаті своя й правда, І сила, і воля.
Нема на світі України, Немає другого Дніпра.
Свою Україну любіть. Любіть її… Во врем’я люте. В останню тяжкую минуту За неї Господа моліть.
А ти, моя Україно, Безталанна вдово.
Добридень же, новий годе, В торішній свитині. Що ти несеш в Україну В латаній торбині?
І возвеличимо на диво
І розум наш, і наш язик…
Зажурилась Україна – така її доля (Тарасова ніч)
Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!
Гомоніла Україна, довго гомоніла, довго-довго кров степами текла-червоніла.
Любітеся, брати мої, Украйну любіте, і за неї, безталанну, Господа моліте.
Молися, сину, за Вкраїну його замучили колись.
О Господи! Дай мені хоч глянуть на народ отой убитий, на тую Украйну!
Холоне серце, як згадаю, що не в Україні поховають, що не в Украйні буду жить, людей і Господа любить.
Для чого я на світ родився, свою Україну любив?

У 1847 році Шевченко був заарештований саме в Києві — біля Золотих воріт. Тоді місто ще не мало фонарів на Хрещатику, але вже мало силу змінювати долі поетів. З того часу кожен письменник залишав тут не лише цитату, а частину себе.