Коли фільм «Ля Палісіада» з’явився на екранах, кіномани завмерли — хто від подиву, хто від щастя, що таке кіно народилось в Україні. Картинка нагадує VHS-відео з дитинства, а діалоги звучать, як телефонні розмови з 90-х. Автор Філіп Сотниченко змішав нуар, психологію і радянський абсурд у коктейль, який хочеться смакувати ще раз.
Сюжет фільму “Ля Палісіада” і знімальний процес
Режисер Філіп Сотниченко зняв фільм у 2023 році як дебютну повнометражну роботу після короткометражок, що вже відзначались на фестивалях.
Зйомки відбувались у Києві, Ужгороді та Бучі, де команда використала територію колишньої виправної установи. Картину створили у жанрі пострадянського нуару з елементами психологічної драми.
Про що фільм “Ля Палісіада”
Події починаються з убивства підполковника міліції, яке шокує тихе містечко. Розслідування доручають двом друзям: слідчому Ільгару та судовому психіатру Олександру. Чим далі вони занурюються у справу, тим більше стирається межа між законом і совістю. Кожна розмова, кожен протокол відкриває нові шари брехні, що тримають систему.
Атмосфера густіє від відчуття безвиході, а кадри передають дух епохи з точністю старого фотоальбому. Кульмінація вибухає у момент, коли дружба героїв виявляється останньою жертвою цього світу без правил. Фінал залишає післясмак тривоги, від якого складно відірватися – саме тому хочеться повернутись і розгадати всі натяки знову.
Події розгортаються у 1996 році, коли в Україні готувався мораторій на смертну кару. Мета автора – дослідити моральні коливання суспільства і внутрішні межі людяності. Зйомки тривали понад рік, а монтаж – майже вдвічі довше.
Актори, ролі та всі причетні до знімального процесу
Знімальна група фільму увійшла в історію як одна з наймолодших у національному кіно. Цікаво, що оператор Михайло Криштофович знімав частину сцен на плівку, яку зберіг із 90-х. Команда працювала без великих бюджетів, але з фанатизмом і любов’ю до деталей.
| Ім’я | Роль / Функція |
|---|---|
| Андрій Лідаговський | Ільгар, слідчий |
| Євгенія Гладій | Ірина |
| Валентин Томусяк | Олександр, психіатр |
| Андрій Полупан | прокурор |
| Оператор Михайло Криштофович | зйомка і світло |
| Продюсерка Ганна Ютченко | організація виробництва |
| Сценарій Філіп Сотниченко | автор і режисер |
| Композитор Микола Рябуха | музика |
| Художник-постановник Андрій Єрмак | атмосфера епохи |
| Костюми Марія Гаврилюк | одяг у стилі 90-х |
Факт, який вразив фестивалі – фільм повністю створили без дублювання, усі сцени записували наживо, щоб зберегти емоційну правду. Саме ця деталь зробила «Ля Палісіаду» фаворитом критиків на Роттердамському фестивалі.
Що означає “Ля Палісіада”
Назва «Ля Палісіада» створена як слово-портмоне – злиття двох різних смислів, що утворюють нову ідею. Перше з них – la policiada, іспаномовний термін, який означає «історія про поліцію», жанр поліцейського розслідування.
Друге — la palissade, французький плеоназм, тобто мовна фігура, де одне й те саме повторюється по колу, як у вислові «якби він не помер, був би живий».
У цьому поєднанні режисер Філіп Сотниченко сховав іронію над пострадянською реальністю, де система говорить про правду, але повторює безглузді фрази, виправдовуючи власну абсурдність.
Світовий шлях фільму “Ля Палісіада”
Після прем’єри картина одразу привернула увагу журі фестивалів. Саме вона стала офіційним претендентом України на премію Оскар у категорії «Найкращий міжнародний фільм». Відгуки кінокритиків наголошують на майстерному балансі між документальним реалізмом і художньою естетикою.
Досягнення фільму вражають:
- Отримав приз FIPRESCI на Роттердамському кінофестивалі.
- Відзначений нагородою за режисуру на Sarajevo Film Festival.
- Потрапив до програми престижного Torino Film Festival.
- Представлений у європейських прокатах як український нуар.
- З’явився на платформах Київстар ТБ та Megogo.
- Отримав схвальні рецензії у Variety та The Hollywood Reporter.
Критики й кінознавці загалом ставляться до «Ля Палісіади» з повагою за авторський підхід, атмосферу 90-х та кінематографічні рішення. Найбільша похвала – за те, що фільм змушує думати, не залишає байдужим і має сильний емоційний фон.
Водночас глядачі менш задоволені. Для частини людей картина здається надто складною, повільною чи надміру символічною. Таким чином відгуки діляться – та саме ця полярність говорить про мистецький характер стрічки, яка породжує дискусію.
